Наша земля вкрита густою сіткою річок. Великі і маленькі вони являються основою нашого життя, бо як кажуть: “без води і ні туди і ні сюди”. Але чомусь одні ріки мають назви жіночого роду, а інші – чоловічого. З жіночим тут все просто, бо такого ж роду і саме слово річка. А як бути з тими, що мають чоловічі назви: Біж, Терн, Хорол … Очевидно, що назви збереглись з тих часів, коли водні потоки, які ми зараз називаємо жіночим словом “ріка”, називались іншим словом - чоловічого роду. Таке слово в сиву давнину було і мало назву “ручай”. Тепер воно у зміненому вигляді вживається для позначення найменших водних потоків – струмків, які в народі ще називають рівчаками. А от в сусідній Росії це слово майже не змінилось. Там і нині зустрічаються притоки великих рік “ручьи”. Та і саме слово притока набуло жіночості, а раніше був “приток”. Деякі питання викликали ріки з назвою Десна. Десна на старослов?янській мові означало – “правий”, а в дійсності всі ріки з такою назвою виявились лівими притоками. Після проведення наукових досліджень було встановлено правило, за яким наші предки визначали правий чи лівий берег, не так, як зараз, а стоячи лицем до потоку води. Необхідно відмітити і високу стійкість назв річок. Отож і наша Сула, не змінюючи назви, змінила стать. Бо маючи за сусідів Сейм, Псьол та Ворскол (Ворсклу) була спочатку також чоловічого роду. Напевно ніхто не стане заперечувати, що Вакула, Микола чи Микита імена чоловічі. Назву Сула у наших пращурів мала і риба судак, а значить все-таки він.

За деякими версіями слово Сула намагаються пов’язати з тюркомовними назвами. Але ріки з назвою Сула трапляються значно північніше нашої і на типово слов’янських теренах. Так в Білорусі є Сула – притока ріки Німан. Є ріки з назвою Сула і в Російській Федерації. Особливої уваги заслуговує заполярна Сула в Архангельській області, де татари мабуть не бували. Тут назву Сула пов’язують з фінно-угорським діалектом, на якому сула означає тайгова річка. Однак треба признати, що річка фактично протікає тундрою і той зелений оазис, що зустрічається на протязі всього її русла навряд чи можна назвати справжньою тайгою. Та і досить дивні, як для фінських, назви навкруги цієї Сули: водопад на річці називається – Падун; притока – ріка Щуча; сусідні ріки – Волокова, Пєша і т.д.

Зараз в наших річках відсутній головний компонент, який полюбляють і раки, і судак, і взагалі будь-яка річкова риба, це - свіжа, чиста та багата на кисень вода. Тобто вода є, а тієї чистоти, що була раніше (коли можна було, не ризикуючи здоров’ям напитися з річки) немає. Отак і сула-судак, який може пристосуватись навіть до життя в солоній воді, не витримує і гине в брудній. Сули не стало, а назва залишилась. Тільки слово річка зробило свою “справу” і Сула із кремезного парубка перетворився на чарівну дівчину Сулу. Тепер цю дівчину ми всі обожнюємо, поети та композитори оспівують її у своїх віршах та піснях, а про парубка Сулу поступово забули.

                                                            Григорій Поперека